- 09.03.2024
- 68 Переглядів
10 березня 2024 року - третій підготовчий тиждень Великого посту, Тиждень про Страшний суд.
Під час церковного року ми згадуємо події історії нашого спасіння, які вже перебувають у минулому, - такі як Благовіщення, Різдво Спасителя, Його Хрещення і вихід на суспільне служіння, жертовна смерть і Воскресіння. Історично ми не були присутні при них і не могли, хоча вони й мають визначальне значення для нашого життя тут і зараз.
Але одна подія, яку ми згадуємо в Церкві, ще тільки має відбутися - і відбутися з усіма нами. Ми всі станемо її свідками, і більше того, будемо залучені в неї найбезпосереднішим чином. Це подія, яка називається Останнім судом. Ми звикли до того, що його називають Страшним, і часто його образи в середньовічному мистецтві мали саме нагнати страху в педагогічних цілях, щоб люди злякалися і виправилися. Це не те щоб невірно, але це неповно. Суд одночасно є і невимовно лякаючою - і невимовно радісною подією.
Христос приходить у цей світ у славі, щоб зцілити, врятувати і перетворити його. Довгі століття гріха, смерті та болю опиняються позаду; всі жахи і трагедії людської історії добігають кінця, щоб ніколи більше не повернутися. Мертві воскресають, і настає те "життя майбутнього віку", "життя вічне і блаженне", на яке віряни очікували з трепетом і надією. Благословенні успадковують Царство, уготоване їм від створення світу, всі земні скорботи обертаються вічним торжеством. Це радість настільки величезна, що ми не могли б її вмістити зараз - нам ще потрібно рости і через багато чого пройти, щоб стати достатньо великими для неї.
Але з іншого боку, цей суд обґрунтовано називають Страшним. Людина може і не увійти в це Царство - у неї є вільна воля, вона може і відмовитися. Причому входимо в це Царство - або відмовляємося увійти - ми вже тут і зараз. Щоб стати жителями Небесного Граду, ми повинні глибоко змінитися, точніше, дозволити Богу нас глибоко змінити. Інакше ми не можемо увійти до Граду - навіть не тому, що нас не впустять, просто тому що ми не зможемо і навіть не захочемо бути його громадянами.
Приблизно так само, як закінчений егоїст не може і навіть не хоче бути щасливим ні в шлюбі, ні в дружбі, ні в роботі: його зіпсована душа просто не може вмістити цих дарів. Ввести нерозкаяного, не перетвореного благодаттю грішника до раю неможливо - він принесе своє пекло із собою.
Але гріх означає не тільки те, що ми відвертаємося від Бога і опираємося Його спасительній волі, він також означає, що ми приховуємо (зокрема від самих себе) свій справжній вибір. Люди відмовляються бачити свої гріхи: як було сказано в заголовку однієї книжки з психології, "Помилки були допущені... Але не мною".
І ось Суд - це момент, коли ми опиняємося перед обличчям реальності, істини про нас і про той вибір, який ми зробили впродовж життя - і більше не можемо від цієї реальності сховатися. І ми вже не можемо нічого змінити - як буває в житті, коли ми робимо катастрофічно погані - і безповоротні рішення. Але ці земні трагедії зцілювані: Бог може прийняти нас, пробачити і втішити, якщо ми приходимо до нього, оплакуючи наші гріхи.
Але є й остаточна, безповоротна трагедія, коли людина усвідомлює, що все життя перед нею були відчинені двері до Царства, і її наполегливо запрошували, але вона не захотіла, віддала перевагу чомусь іншому, чомусь земному й тимчасовому, що однаково вислизнуло в неї з рук, - а тепер уже пізно.
І ось Церква, нагадуючи про Страшний суд, каже, що ось зараз, сьогодні, ще не пізно. Ми можемо покаятися, звернутися до Бога і дати Його благодаті змінити нас.
Господь говорить про те, чим благословенні відрізняються від проклятих, ті, хто ввійдуть, від тих, хто залишиться "у темряві зовнішній": благословенні виявляють дієву любов до ближніх. Це означає, що вони є людьми певного типу, тими, для кого в радість служити Богові й людям.
Ми не можемо перетворити себе самі; але Бог зробив усе, що потрібно для нашого спасіння: Христос помер за наші гріхи і воскрес із мертвих, Він створив Церкву, вознісся до Отця, послав нам Святого Духа. Ми покликані довіритися Богові - і тоді Він зробить нас благословенними. Він глибоко змінить наш характер і те, що ми з себе представляємо. І тоді ми почуємо на Суді: "Прийдіть, благословенні".
Під час церковного року ми згадуємо події історії нашого спасіння, які вже перебувають у минулому, - такі як Благовіщення, Різдво Спасителя, Його Хрещення і вихід на суспільне служіння, жертовна смерть і Воскресіння. Історично ми не були присутні при них і не могли, хоча вони й мають визначальне значення для нашого життя тут і зараз.
Але одна подія, яку ми згадуємо в Церкві, ще тільки має відбутися - і відбутися з усіма нами. Ми всі станемо її свідками, і більше того, будемо залучені в неї найбезпосереднішим чином. Це подія, яка називається Останнім судом. Ми звикли до того, що його називають Страшним, і часто його образи в середньовічному мистецтві мали саме нагнати страху в педагогічних цілях, щоб люди злякалися і виправилися. Це не те щоб невірно, але це неповно. Суд одночасно є і невимовно лякаючою - і невимовно радісною подією.
Христос приходить у цей світ у славі, щоб зцілити, врятувати і перетворити його. Довгі століття гріха, смерті та болю опиняються позаду; всі жахи і трагедії людської історії добігають кінця, щоб ніколи більше не повернутися. Мертві воскресають, і настає те "життя майбутнього віку", "життя вічне і блаженне", на яке віряни очікували з трепетом і надією. Благословенні успадковують Царство, уготоване їм від створення світу, всі земні скорботи обертаються вічним торжеством. Це радість настільки величезна, що ми не могли б її вмістити зараз - нам ще потрібно рости і через багато чого пройти, щоб стати достатньо великими для неї.
Але з іншого боку, цей суд обґрунтовано називають Страшним. Людина може і не увійти в це Царство - у неї є вільна воля, вона може і відмовитися. Причому входимо в це Царство - або відмовляємося увійти - ми вже тут і зараз. Щоб стати жителями Небесного Граду, ми повинні глибоко змінитися, точніше, дозволити Богу нас глибоко змінити. Інакше ми не можемо увійти до Граду - навіть не тому, що нас не впустять, просто тому що ми не зможемо і навіть не захочемо бути його громадянами.
Приблизно так само, як закінчений егоїст не може і навіть не хоче бути щасливим ні в шлюбі, ні в дружбі, ні в роботі: його зіпсована душа просто не може вмістити цих дарів. Ввести нерозкаяного, не перетвореного благодаттю грішника до раю неможливо - він принесе своє пекло із собою.
Але гріх означає не тільки те, що ми відвертаємося від Бога і опираємося Його спасительній волі, він також означає, що ми приховуємо (зокрема від самих себе) свій справжній вибір. Люди відмовляються бачити свої гріхи: як було сказано в заголовку однієї книжки з психології, "Помилки були допущені... Але не мною".
І ось Суд - це момент, коли ми опиняємося перед обличчям реальності, істини про нас і про той вибір, який ми зробили впродовж життя - і більше не можемо від цієї реальності сховатися. І ми вже не можемо нічого змінити - як буває в житті, коли ми робимо катастрофічно погані - і безповоротні рішення. Але ці земні трагедії зцілювані: Бог може прийняти нас, пробачити і втішити, якщо ми приходимо до нього, оплакуючи наші гріхи.
Але є й остаточна, безповоротна трагедія, коли людина усвідомлює, що все життя перед нею були відчинені двері до Царства, і її наполегливо запрошували, але вона не захотіла, віддала перевагу чомусь іншому, чомусь земному й тимчасовому, що однаково вислизнуло в неї з рук, - а тепер уже пізно.
І ось Церква, нагадуючи про Страшний суд, каже, що ось зараз, сьогодні, ще не пізно. Ми можемо покаятися, звернутися до Бога і дати Його благодаті змінити нас.
Господь говорить про те, чим благословенні відрізняються від проклятих, ті, хто ввійдуть, від тих, хто залишиться "у темряві зовнішній": благословенні виявляють дієву любов до ближніх. Це означає, що вони є людьми певного типу, тими, для кого в радість служити Богові й людям.
Ми не можемо перетворити себе самі; але Бог зробив усе, що потрібно для нашого спасіння: Христос помер за наші гріхи і воскрес із мертвих, Він створив Церкву, вознісся до Отця, послав нам Святого Духа. Ми покликані довіритися Богові - і тоді Він зробить нас благословенними. Він глибоко змінить наш характер і те, що ми з себе представляємо. І тоді ми почуємо на Суді: "Прийдіть, благословенні".