- 10.12.2022
- 183 Перегляда
11 листопада Православна Церква вшановує пам'ять преподобномученика та сповідника Стефана.
Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився 715 року в Константинополі в благочестивій християнській родині. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму в ім'я Пресвятої Богородиці та присвятила Богу.
У той час імператор Лев Ісавр (716-741) почав гоніння на святі ікони і на їхніх шанувальників. Прихильники іконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали владні позиції в імперії та Церкві. Гнане сильними світу цього Православ'я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях і в серцях мужніх і вірних своїх послідовників. Православні батьки святого Стефана, обтяжуючись навколишнім нечестям, виїхали з Константинополя до Віфінії, а свого шістнадцятирічного сина віддали на послух блаженному Іоанну, який трудився в усамітненому місці на горі святого Авксентія. Понад 15 років пробув святий Стефан у блаженного Іоанна, цілком віддавши свою волю цьому духоносному старцю, навчаючись у нього чернечого служіння. Тут же Стефан отримав звістку про те, що помер його батько, а мати і сестри прийняли чернечий постриг.
Через деякий час помер і наставник святого, блаженний Іоанн. З глибоким сумом Стефан поховав його чесне тіло, а сам продовжував чернечий подвиг у його печері. Незабаром до подвижника стали приходити ченці, які хотіли вчитися у нього доброчесного і спасительного життя, поступово утворився монастир, ігуменом якого став святий Стефан. У сорокадворічному віці ігумен Стефан покинув створену ним обитель і пішов на іншу гору, на вершині якої, у відокремленій кельї, перебував у глибокому затворі. Однак і тут незабаром створилася громада ченців, які шукали духовного наставництва святого Стефана.
Льва Ісавра на імператорському престолі змінив Костянтин Копронім (741-775), ще більш запеклий гонитель православного благочестя, ще більш ревний іконоборець. Імператор скликав іконоборчий собор, який оголосив ікони ідолами, піддав анафемі всіх, хто православно поклоняється їм, оголосив іконошанування єрессю.
Тим часом, обитель святого Стефана та її ігумен стали відомі в столиці. Імператору розповідали про подвижницьке життя ченців, про їхнє православне благочестя, про дар чудотворіння ігумена Стефана. Архієпископ Костянтин зрозумів, що в особі святого має сильного й непримиренного супротивника його іконоборчим устремлінням, і доклав чимало зусиль, щоб привернути його на свій бік або згубити.
Стефана намагалися переманити в стан іконоборців, спочатку лестощами й підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді святого оббрехали, звинувативши у співжитті з черницею. Однак його провину не було доведено, оскільки обмовлена черниця мужньо заперечувала провину і померла від катувань і тортур. Зрештою, імператор наказав ув'язнити святого в темницю, а обитель його розорити. Туди до святого Стефана були послані єпископи-іконоборці, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував усі доводи єретиків і залишився вірним Православ'ю.
Тоді імператор наказав вигнати святого на один з островів у Мармуровому морі. Преподобний оселився в печері, і туди незабаром зібралися його учні. Через деякий час святий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпництва. Слава про подвижника Стефана і чудеса, що творяться за його молитвами, розносилася всією імперією і зміцнювала віру і дух Православ'я в народі.
Імператор наказав перевести Стефана в темницю на острів Фарос, а потім представити його на суд. На суді святий спростував аргументи єретиків, які судили його, пояснив догматичну сутність іконошанування і звинуватив іконоборців у тому, що, хулячи ікони, вони зводять хулу на Христа і Богоматір.
Імператор наказав у кайданах відправити святого до в'язниці, де вже перебували 342 старця, засуджених за шанування ікон, У цій в'язниці святий Стефан пробув одинадцять місяців, втішаючи ув'язнених. Разом із ними звершував він молебний спів, часто виконуючи тропар Нерукотворному Образу Спасителя. Багато людей приходили до в'язниці і просили святого Стефана помолитися за них.
Імператор, дізнавшись, що святий і в темниці створив монастир, де постійно триває моління і шануються святі ікони, послав двох своїх найулюбленіших слуг, братів-близнюків, щоб вони до смерті забили святого. Коли брати увійшли до в'язниці й побачили осяяне Божественним світлом обличчя преподобного, вони впали йому в ноги, просили прощення і його молитов, а царю сказали, що виконали наказ. Але імператор дізнався правду і вдався ще до однієї брехні. Сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він скерував їх до темниці. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам, які схопили його і поволокли вулицями міста. Понівечене тіло-мученика кинули в яму, де ховали злочинців.
Наступного ранку над Авксентієвою горою з'явилася вогняна хмара, потім імла густа опустилася на столицю і пронеслася жорстока буря, що вразила багатьох.
Пам'ять святого преподобномученика та сповідника Стефана Нового святкується під час Різдвяного посту. У ці дні нам особливо важливий дотик до духовної сили і міцності віри святого угодника Божого, зігрітого любов'ю до Христа, щоб завжди зберігати себе в бадьорості, тверезості, світлому і радісному боголюбстві.
Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився 715 року в Константинополі в благочестивій християнській родині. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму в ім'я Пресвятої Богородиці та присвятила Богу.
У той час імператор Лев Ісавр (716-741) почав гоніння на святі ікони і на їхніх шанувальників. Прихильники іконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали владні позиції в імперії та Церкві. Гнане сильними світу цього Православ'я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях і в серцях мужніх і вірних своїх послідовників. Православні батьки святого Стефана, обтяжуючись навколишнім нечестям, виїхали з Константинополя до Віфінії, а свого шістнадцятирічного сина віддали на послух блаженному Іоанну, який трудився в усамітненому місці на горі святого Авксентія. Понад 15 років пробув святий Стефан у блаженного Іоанна, цілком віддавши свою волю цьому духоносному старцю, навчаючись у нього чернечого служіння. Тут же Стефан отримав звістку про те, що помер його батько, а мати і сестри прийняли чернечий постриг.
Через деякий час помер і наставник святого, блаженний Іоанн. З глибоким сумом Стефан поховав його чесне тіло, а сам продовжував чернечий подвиг у його печері. Незабаром до подвижника стали приходити ченці, які хотіли вчитися у нього доброчесного і спасительного життя, поступово утворився монастир, ігуменом якого став святий Стефан. У сорокадворічному віці ігумен Стефан покинув створену ним обитель і пішов на іншу гору, на вершині якої, у відокремленій кельї, перебував у глибокому затворі. Однак і тут незабаром створилася громада ченців, які шукали духовного наставництва святого Стефана.
Льва Ісавра на імператорському престолі змінив Костянтин Копронім (741-775), ще більш запеклий гонитель православного благочестя, ще більш ревний іконоборець. Імператор скликав іконоборчий собор, який оголосив ікони ідолами, піддав анафемі всіх, хто православно поклоняється їм, оголосив іконошанування єрессю.
Тим часом, обитель святого Стефана та її ігумен стали відомі в столиці. Імператору розповідали про подвижницьке життя ченців, про їхнє православне благочестя, про дар чудотворіння ігумена Стефана. Архієпископ Костянтин зрозумів, що в особі святого має сильного й непримиренного супротивника його іконоборчим устремлінням, і доклав чимало зусиль, щоб привернути його на свій бік або згубити.
Стефана намагалися переманити в стан іконоборців, спочатку лестощами й підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді святого оббрехали, звинувативши у співжитті з черницею. Однак його провину не було доведено, оскільки обмовлена черниця мужньо заперечувала провину і померла від катувань і тортур. Зрештою, імператор наказав ув'язнити святого в темницю, а обитель його розорити. Туди до святого Стефана були послані єпископи-іконоборці, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував усі доводи єретиків і залишився вірним Православ'ю.
Тоді імператор наказав вигнати святого на один з островів у Мармуровому морі. Преподобний оселився в печері, і туди незабаром зібралися його учні. Через деякий час святий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпництва. Слава про подвижника Стефана і чудеса, що творяться за його молитвами, розносилася всією імперією і зміцнювала віру і дух Православ'я в народі.
Імператор наказав перевести Стефана в темницю на острів Фарос, а потім представити його на суд. На суді святий спростував аргументи єретиків, які судили його, пояснив догматичну сутність іконошанування і звинуватив іконоборців у тому, що, хулячи ікони, вони зводять хулу на Христа і Богоматір.
Імператор наказав у кайданах відправити святого до в'язниці, де вже перебували 342 старця, засуджених за шанування ікон, У цій в'язниці святий Стефан пробув одинадцять місяців, втішаючи ув'язнених. Разом із ними звершував він молебний спів, часто виконуючи тропар Нерукотворному Образу Спасителя. Багато людей приходили до в'язниці і просили святого Стефана помолитися за них.
Імператор, дізнавшись, що святий і в темниці створив монастир, де постійно триває моління і шануються святі ікони, послав двох своїх найулюбленіших слуг, братів-близнюків, щоб вони до смерті забили святого. Коли брати увійшли до в'язниці й побачили осяяне Божественним світлом обличчя преподобного, вони впали йому в ноги, просили прощення і його молитов, а царю сказали, що виконали наказ. Але імператор дізнався правду і вдався ще до однієї брехні. Сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він скерував їх до темниці. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам, які схопили його і поволокли вулицями міста. Понівечене тіло-мученика кинули в яму, де ховали злочинців.
Наступного ранку над Авксентієвою горою з'явилася вогняна хмара, потім імла густа опустилася на столицю і пронеслася жорстока буря, що вразила багатьох.
Пам'ять святого преподобномученика та сповідника Стефана Нового святкується під час Різдвяного посту. У ці дні нам особливо важливий дотик до духовної сили і міцності віри святого угодника Божого, зігрітого любов'ю до Христа, щоб завжди зберігати себе в бадьорості, тверезості, світлому і радісному боголюбстві.