- 01.08.2022
- 207 Переглядів
2 серпня вшановується пам'ять преподобномучеників Звіринецьких, частинка мощів яких знаходиться в нашому храмі.
У місті Києві в центрі Ботанічного саду розташований Свято-Троїцький Іонінський монастир, він заснований преподобним Іоною Київським (в миру Іоанн Мірошниченко; † 1902 р.) у 1871 році.
За 750 м на північний захід від обителі знаходяться Звіринецькі печери. Вони розташовані неподалік Ботанічного саду - у тій частині Печерська, де за часів Київської Русі були князівські мисливські угіддя. У період навал монголо-татар у цих печерах знайшли останній притулок київські ченці та миряни. Але, на думку вчених, монастир з'явився тут задовго до цього. Дослідник Звіринецьких печер Іван Каманін вважає, що вони виникли раніше, ніж Печерські. За часів Хрещення Русі 988 - 989 роках, більш ніж на шість десятиліть раніше повернення, за велінням Господа, зі святої гори Афон ченця Антонія засновника Києво-Печерської обителі.
Ніколи ще дослідники не виявляли подібних печер у такому непошкодженому вигляді. У цих тісних, холодних келіях у пості та молитві усамітнювались звіринецькі ченці. Під час чергової монголо-татарської навали вони були поховані тут живцем.
Після нашестя татаро-монгол у Києві залишилося не більше двохсот дворів, що, до речі, послужило перенесенню митрополії до Володимира. Київ як центр втратив своє значення. Людям треба було відбудовувати місто і про Звіринецькі печери забули до початку двадцятого століття, коли їх знову виявили.
Підземелля було виявлено у 80-х роках. ХІХ ст. і відразу ж визначено як залишок насамперед невідомої печерної обителі (всередині виявилося багато чернечих могил, залишків чоток, параманів, поясів, взуття). Належність території над підземеллям військовому відомству не дозволила тоді приступити до відродження святині. Згодом поховані у печері неодноразово являлись мешканціі Звіринця Феодосії Матвенкової та просили їжі. Коли Матвенкова замовила в Іонінській обителі панахиду за лежачих у печері, явища припинилися, а духовник монастиря ігумен Валентин твердо вирішив повернути святиню віруючим. Для подолання низки юридичних перешкод він залучив до впливового у Києві князя Володимира Жевахова. Останній узяв у 1911 р. ділянку зі входом до печери в оренду та запросив археологів, які досліджували підземелля та упорядкували його для відвідування. Ігумен Валентин відкрив тут самостійний скит з наземним храмом Різдва Божої Матері з приділом Святителя Іоасафа Білгородського (В. Жевахов був родичем-нащадком цього Угодника; церква стояла на плато над печерою; освячена в 1914р.). У 1934р. скит закрили, храм знищили. У 1990р. покинута печера перейшла у відання Музею Історії м. Києва, де тоді утворився особливий відділ «Київ-Підземний» з вивчення та охорони подібних святинь. Провівши в печері нові дослідження, «Київ-Підземний» підготував її до повторного відкриття, яке і здійснив спільно з братією Іонинської обителі в 1997 р. Звіринецька печера – лише одне з підземель однойменного монастиря, заснованого в добатиївську епоху, що не згадується у відомих на сьогодні письмових джерелах (крім написів у самій печері). Підземелля є трикутником, утвореним шляхом пізнього з'єднання колись окремих прямих коридорів, що використовувалися для поховання покійної братії (в перпендикулярних ходах одномісних нішах-локулах або тримісних криптах). У центрі однієї з трьох головних печерних вулиць розташований вхід до маленького підземного храму (на відміну від коридорів не укріплений каменем, не оштукатурений; престол не відокремлений від Гірського місця; на стінці ніші з жертовником зберігся унікальний синодик Звіринецьких ігуменів). Поховані в печері подвижники зараховані до лику Святих. Їхні мощі спочивають не в початковому порядку, т.к. у різний час були багаторазово потривожені. З вказаного синодика та написів, що вціліли над деякими похованнями, відомі імена ігуменів Леонтія, Маркіана, Михайла, Міни, Климента, Мануїла, Преподобних Андроніка та Феодора.
Тричі на місяць у печерах служиться Літургія, і, додатково, в дні пам'яті Звіринецьких преподобних. Отримано документи на будівництво храму над печерами, і зараз ведуться роботи у цьому напрямку. Ведуться підготовчі роботи до продовження дослідження Звіринецьких печер. Упорядковується зовнішній вигляд печер. Поставлено ґрати на ніші, зроблено керамічні мощевики для глав преподобних. Деякі глави виділяють миро. Подальший розвиток Звіринецьких печер, це підстава для скиту, щоб тут тривало чернече життя наближене до часу заснування печер.
Протягом століть промислом Божим Звіринецькі печери були приховані від людських очей. І тільки тепер через тисячу років вони прочиняють нам двері в свої таємниці.
У місті Києві в центрі Ботанічного саду розташований Свято-Троїцький Іонінський монастир, він заснований преподобним Іоною Київським (в миру Іоанн Мірошниченко; † 1902 р.) у 1871 році.
За 750 м на північний захід від обителі знаходяться Звіринецькі печери. Вони розташовані неподалік Ботанічного саду - у тій частині Печерська, де за часів Київської Русі були князівські мисливські угіддя. У період навал монголо-татар у цих печерах знайшли останній притулок київські ченці та миряни. Але, на думку вчених, монастир з'явився тут задовго до цього. Дослідник Звіринецьких печер Іван Каманін вважає, що вони виникли раніше, ніж Печерські. За часів Хрещення Русі 988 - 989 роках, більш ніж на шість десятиліть раніше повернення, за велінням Господа, зі святої гори Афон ченця Антонія засновника Києво-Печерської обителі.
Ніколи ще дослідники не виявляли подібних печер у такому непошкодженому вигляді. У цих тісних, холодних келіях у пості та молитві усамітнювались звіринецькі ченці. Під час чергової монголо-татарської навали вони були поховані тут живцем.
Після нашестя татаро-монгол у Києві залишилося не більше двохсот дворів, що, до речі, послужило перенесенню митрополії до Володимира. Київ як центр втратив своє значення. Людям треба було відбудовувати місто і про Звіринецькі печери забули до початку двадцятого століття, коли їх знову виявили.
Підземелля було виявлено у 80-х роках. ХІХ ст. і відразу ж визначено як залишок насамперед невідомої печерної обителі (всередині виявилося багато чернечих могил, залишків чоток, параманів, поясів, взуття). Належність території над підземеллям військовому відомству не дозволила тоді приступити до відродження святині. Згодом поховані у печері неодноразово являлись мешканціі Звіринця Феодосії Матвенкової та просили їжі. Коли Матвенкова замовила в Іонінській обителі панахиду за лежачих у печері, явища припинилися, а духовник монастиря ігумен Валентин твердо вирішив повернути святиню віруючим. Для подолання низки юридичних перешкод він залучив до впливового у Києві князя Володимира Жевахова. Останній узяв у 1911 р. ділянку зі входом до печери в оренду та запросив археологів, які досліджували підземелля та упорядкували його для відвідування. Ігумен Валентин відкрив тут самостійний скит з наземним храмом Різдва Божої Матері з приділом Святителя Іоасафа Білгородського (В. Жевахов був родичем-нащадком цього Угодника; церква стояла на плато над печерою; освячена в 1914р.). У 1934р. скит закрили, храм знищили. У 1990р. покинута печера перейшла у відання Музею Історії м. Києва, де тоді утворився особливий відділ «Київ-Підземний» з вивчення та охорони подібних святинь. Провівши в печері нові дослідження, «Київ-Підземний» підготував її до повторного відкриття, яке і здійснив спільно з братією Іонинської обителі в 1997 р. Звіринецька печера – лише одне з підземель однойменного монастиря, заснованого в добатиївську епоху, що не згадується у відомих на сьогодні письмових джерелах (крім написів у самій печері). Підземелля є трикутником, утвореним шляхом пізнього з'єднання колись окремих прямих коридорів, що використовувалися для поховання покійної братії (в перпендикулярних ходах одномісних нішах-локулах або тримісних криптах). У центрі однієї з трьох головних печерних вулиць розташований вхід до маленького підземного храму (на відміну від коридорів не укріплений каменем, не оштукатурений; престол не відокремлений від Гірського місця; на стінці ніші з жертовником зберігся унікальний синодик Звіринецьких ігуменів). Поховані в печері подвижники зараховані до лику Святих. Їхні мощі спочивають не в початковому порядку, т.к. у різний час були багаторазово потривожені. З вказаного синодика та написів, що вціліли над деякими похованнями, відомі імена ігуменів Леонтія, Маркіана, Михайла, Міни, Климента, Мануїла, Преподобних Андроніка та Феодора.
Тричі на місяць у печерах служиться Літургія, і, додатково, в дні пам'яті Звіринецьких преподобних. Отримано документи на будівництво храму над печерами, і зараз ведуться роботи у цьому напрямку. Ведуться підготовчі роботи до продовження дослідження Звіринецьких печер. Упорядковується зовнішній вигляд печер. Поставлено ґрати на ніші, зроблено керамічні мощевики для глав преподобних. Деякі глави виділяють миро. Подальший розвиток Звіринецьких печер, це підстава для скиту, щоб тут тривало чернече життя наближене до часу заснування печер.
Протягом століть промислом Божим Звіринецькі печери були приховані від людських очей. І тільки тепер через тисячу років вони прочиняють нам двері в свої таємниці.